Здоров'я - найважливіша цінність не лише окремої людини, а й загалом усього суспільства. Тому формувати культуру здоров'я особистості, прищеплювати розуміння пріоритету здорового способу життя, надавати ґрунтовні знання про основи здоров'я потрібно дітям з раннього віку, щоб знання, вміння та навички перейшли у звичні, необхідні потреби.

 Малюки несподівано для себе роблять відкриття, наслідуючи дорослих, доглядаючи власне тіло. Дитина допитливо пізнає все навколо себе. Що таке мило, зубна паста, що з ними потрібно робити? А також пізнає сама себе. Для чого вони, ці допитливі оченята? Цікаво знати, що будемо їсти на сніданок. Найпершим про це дізнався носик, який почув запах із кухні. Так буде завжди, якщо носик у дружбі з носовою хусточкою. До речі, а для чого треба їсти? Щоб вирости сильною і здоровою людиною. Отже, їсти треба гарно, з апетитом і обов'язково подякувати. Бо добрі слова - це також здоров'я. Малюкові хочеться дізнатися, чому дівчатка носять бантики, дідусь - окуляри. Для чого треба вчасно лягати спати, виконувати фізичні вправи, ходити босоніж, обливатися водою. Що треба робити в разі виникнення болю. Як позбутися різного нездоров'я і бути завжди здоровим. Щоб дитина знала, що таке здоров'я, що впливає на нього, що для нього корисне, а що - шкідливе, як зберегти і зміцнити своє здоров'я й здоров'я інших людей, мають ретельно подбати дорослі.

• Намагайтеся вести здоровий спосіб життя. Створіть у сім’ї атмосферу пошани та здоров’я. Дотримуйтеся режиму, що відповідає вікові дитини. Зробіть активний відпочинок у вихідні дні звичним способом життя родини. Практикуйте виїзди на природу з проведенням рухливих і спортивних ігор за участю всіх членів родини. Пояснюйте дитині правила здоров’язбережувальної поведінки. Використовуйте в оздоровленні дитини засоби природного загартовування: сонце, повітря  і воду. Пояснюйте їх позитивний вплив на здоров’я.
• Доводьте дитині на власному прикладі необхідність піклування про організм.  Пояснюйте свій стан здоров’я, причини захворювання і способи подолання недуги. Навчайте дитину правил догляду за органами тіла. Бережіть психічне здоров’я дитини. Створіть удома спокійну, дружню атмосферу. У разі необхідності робіть дитині зауваження коректно, не підвищуючи тону. Будуйте стосунки з дитиною на основі взаємоповаги і взаєморозуміння. Прислухайтеся до думки дитини, надавайте їй змогу вільно висловлюватися. Будьте терплячими стосовно дитини. Контролюйте власні негативні емоції.
• Поважайте дитину, вірте в її можливості, створюйте умови для її всебічного розвитку. Формуйте в дитини навички самообслуговування. Не поспішайте з допомогою, надавайте дитині можливість самій упоратися із завданням.
• Заохочуйте ігри з іншими дітьми, розширюйте коло спілкування з дорослими. Влаштовуючи  родинні свята, запрошуйте друзів дитини, активізуйте їх участь у святі. Проводьте конкурси, ігри, що вимагають спільної діяльності дітей, уміння домовлятися, поступатися, розподіляти ролі.
• Займайтеся з дитиною спільною творчою діяльністю: грайтеся, малюйте, майструйте. Закріплюйте знання про фізичну, психічну та соціальну сфери здоров’я.

 Хіба може бути щось дорожче м’яких теплих долоньок на обличчі, і слова: «Ну, не ридай ти. Я ж тебе люблю!» Виявляється може. Життя і здоров’я володаря цих долоньок. Дай Бог здоров’я дітей, адже це найбільш беззахисні жителі твоєї планети.

 БЕРЕЖІТЬ СВОЄ ЗДОРОВ'Я!

 Щоб маля зростало здоровим, спритним і кмітливим, необхідно постійно розвивати його здібності.

   Сьогодні молоді батьки приділяють дуже багато уваги  дрібній моториці - і це правильно! Але не варто забувати і про велику моторику, адже без хорошої координації рухів тіла дитині не обійтися.

Чому найменше важливі рівновага й координація для дітей?

 Розвинена координація допомагає дитині рухатися спритно і впевнено, а також сприяє правильній поставі.

  Розвинена координація передбачає не тільки злагоджені рухи, а й узгоджену взаємодію процесів збудження і гальмування в корі головного мозку. Саме тому у гіперактивних малюків часто виникають проблеми з координацією.

У дитини є певні проблеми з рівновагою та координацією, якщо вона :

• Легко падає, часто спотикається або не може швидко «відновитись» після втрати рівноваги.
• Рухається скуто, двигун тіла не відтворює плавності, гнучкості (наприклад, бігає, як «робот»).
• Уникає фізичної активності (наприклад, активних ігор на майданчику, занять спортом).
• Відстає на етапі розвитку (наприклад, пізно починає повзати або ходити).
• Повільніше, ніж однолітки, освоює фізичні навігації (наприклад, повітря на велосипеді, плавання чи лазіння по деревах).
• Менш спритна, здібна ніж однолітки, у спорті (наприклад, у командних видах спорту).
• Штовхає важче, швидше рухається або порушує особистий простір інших дітей більше, ніж вони того хочуть.
• Боїться нових фізичних ігор (наприклад, гойдалок) або висоти, яка не лякає однолітків.

ПОРАДИ БАТЬКАМ                                     Види діяльності, які можуть допомогти                          покращити рівновагу та координацію

 Пропонуємо вашій увазі ігрові вправи для розвитку координації рухів, які діти будуть виконувати з величезним задоволенням, бо гра - це весело! В них можуть брати участь і батьки.

  Нестійкі поверхні – ходіння по нестійких поверхнях (наприклад, по подушках, кріслах-мішках чи ковдрах на підлозі) змушує тулуб працювати над тим, щоби зберігати вертикальне положення.

  Нестійкі гойдалки й рухливі ігри, підвішені сходи й канати. Коли гойдалки рухаються несподіваним чином, це змушує м'язи тіла інтенсивніше працювати.

  Ходьба типу «тачки» (дитина ходить на руках, а дорослий підтримує її ноги).

  Плавання – змушує тулуб боротися з опором води, забезпечуючи тим самим більш глибоке відчуття себе у просторі.

 Присідання на коліна, не торкаючись рукою підлоги, підйом і передача повітряної кульки рукою іншому гравцю.

 Гра у класики – вимагає від дитини зміни напрямку руху та стрибків швидко й часто.

 Велосипеди та скутери (самокати) – обидва види вимагають від дитини постійно вносити корективи у свою поставу, положення тіла для збереження рівноваги.

Вправи для розвитку координації рухів

1. Перенеси м'ячик. Гра полягає в тому, щоб подолати лабіринт, перенести м’ячик і покласти його в кошик. Спочатку потрібно розкласти одну або дві скакалки у вигляді лабіринту. З одного боку лабіринту розмістіть невеликі м'ячі, з іншого - порожній кошик або коробку. Починати гру потрібно  з того боку, де розміщений кошик. Перед малюком стоїть завдання: пройти лабіринт (бажано босоніж), взяти в руки м'ячик на іншій стороні лабіринту, повернутися назад до кошика, покласти в нього м'яч.

2. Пеньки. Для цієї гри потрібні  пеньки, різні по висоті (4-7 штук), їх потрібно розкласти на невеликій відстані один від одного, щоб вийшла доріжка.  Поруч з пеньками розсипати невеликі предмети (можна використовувати м’ячики, великі деталі конструктора, іграшки). Кошик потрібно розмістити  на початку, або в кінці доріжки з пеньків. Малюку потрібно по пеньках дістатися до предмета, взявши його, пробігти по підлозі, не по пеньках, до кошику і кинути в нього предмет.

3. Обручі і м'ячі. Зробити доріжку з невеликих обручів (2-4 штуки), розмістити поруч з ними предмети, які дитина буде збирати. З іншого боку доріжки розмістити кошик, в який ці предмети потрібно складати. Малюкові необхідно стрибати в середину обручів послідовно, взяти предмет, кинути його до кошика, повернутися назад.

4. Тунель. Два - чотири обруча необхідно встановити вертикально на невеликій відстані. Дитині пропонують проповзти або пройти через тунель, взяти предмет, пробігти на вихідну позицію, покласти предмет.

5. Пройти між паличками. Розмістити палички паралельно одна одній на   невеликій відстані (три-п'ять штук з кожного боку). Поруч з ними розсипати предмети. Дитина повинна пройти посередині, не наступаючи на палички, зібрати м'ячики, помістити в кошик, який розташований з одного боку від доріжки.

6. Пострибаємо. Для тренування спритності, сміливості, сили потрібно невеликий пуф або дитячий стільчик і гімнастичний мат. На маті потрібно розсипати м'ячики, а збирати їх, стрибаючи з пуфа. Увага! Завдання виконується разом із мамою або татом. Слідкуйте за тим, щоб, приземляючись, дитина присідала.

7. Гумочка. Потрібно натягнути скакалку або гумку на ніжки двох стільчиків приблизно на рівні колін малюка. Розсипати м'ячики з одного боку від споруди. Потрібно пролізти під гумою, взяти м'яч, повернутися, високо піднімаючи ноги, переступаючи через гуму.

8. Баскетбол. Потрібно закинути м'яч в обруч. Для малюків - невеликий обруч, невеликий м'ячик, паралельно підлозі на невеликій висоті. Для дітей старшого віку - перпендикулярно підлозі, вище, змінюючи позицію обруча

(вище, нижче, в правій руці, в лівій руці).

9. Попадання в ціль. Необхідно потрапити в кошик або відро м'ячиком з відстані. Для дітей більш старшого віку відстань збільшується.

10. Перекоти м'яч. Для виконання цієї вправи знадобиться гімнастична палиця. Необхідно перекочувати м'ячик за допомогою палички до кошику під супровід веселої музики.

11. Перенеси м'яч в ложці. Дуже цікава вправа, але досить складна. Необхідно перенести маленький м'ячик за допомогою ложки і помістити його в кошик.

  Перші два роки життя діти ростуть з неймовірною швидкістю. Здається, ще вчора ваш малюк тільки почав повзати, а вже сьогодні він без чиєї-небудь допомоги зробив свої перші кроки.

  Діти швидко вчаться, тому більшість з них вже через кілька місяців впевнено крокують по доріжці, не боячись впасти. Однак є і такі діти, в яких виникають проблеми з ходою — з’являється легка клишоногість, причиною чого може бути вальгусна деформація стопи у дитини.

              Чому виникає вальгусна деформація стопи у дітей?

• генетична схильність;
• рахіт (недолік кальцію в кістках робить їх крихкими і м’якими);
• зайва вага (ожиріння веде до підвищення навантаження на суглоби);
• часті хвороби в дитячому віці (інфекційно-запальні, простудні);
• вроджений вивих стегна;
• перелом з тривалим носінням гіпсу;
• дистрофія м’язів;
• ранні спроби дитини самостійно ходити;
• відсутність фізичного виховання в дошкільному і шкільному віці;
• неправильно підібране взуття, яке не фіксує дитячу ніжку;
• порушення обмінних процесів.

  Якщо не почати лікування вальгусної деформації  відразу то наслідки не змусять себе очікувати.

                          Корекція вальгусної деформації стопи

 При вальгусній деформації стоп у дітей терапевтичним ефектом володіють фізіотерапевтичні процедури (масаж стоп, попереково-крижового відділу; ванни для ніг; парафінотерапія; електрофорез; магнітотерапія).

 Крім того, всім дітям призначають заняття лікувальною фізкультурою і плаванням, завдяки яким вдається зміцнити зв’язковий апарат і м’язи ніг.

  Діти з вальгусною деформацією стопи повинні носити виключно ортопедичне взуття. Не варто нехтувати плановими оглядами лікаря-ортопеда, так як рання діагностика вальгусної деформації стопи в дитини дозволяє уникнути важких наслідків і спрощує лікування.

  Батьки, занепокоєні ходою з приведенням стоп до середини, звертаються до педіатра, який, зазвичай, направляє дитину до ортопеда чи фізичного терапевта.

• Проблеми з гомілковостопними суглобами: вивихи, підвивихи;
• Проблеми з колінами: артрити, артрози, травми зв'язок, менісків;
• Скручування таза і викривлення хребта;
• Болісні головні болі;
• Підвищена стомлюваність;
• Погіршення зору.

  І це далеко не повний список...

  Вальгусна деформація стоп в дитячому віці може стати не тільки причиною формування неправильної ходи, в результаті цієї патології стопа перестає виконувати свою основну роль амортизатора і захищати хребет від підвищених фізичних навантажень при бігові, ходьбі, під час занять спортом.

  Не варто думати, що при вальгусних порушеннях можна обійтися звичайними фізичними вправами, вони підійдуть лише для підтримки нормального стану ніжки. Тільки спеціальний ЛФК при вальгусній деформації стопи допоможе швидко і ефективно вирішити проблему.

Перераховані захворювання опорно-рухового апарату у дітей на ранніх стадіях піддаються повній корекції, а на більш пізніх, наприклад сколіоз III-IV ступеня, зовнішній дефект і ймовірність розвитку ускладнень можна звести до мінімуму.

  Завданнями фізичної реабілітації в процесі проведення корекційно-розвиткових занять  є:

• підвищення стійкості і опірності організму дитини до несприятливих факторів навколишнього середивища;
• розширення біологічних можливостей організму дитини ( центральної нервової системи, серцево-судинної, дихальної та інших систем);
• формування  культурно-гігієнічніх навичок;
• нормалізація тонус м'язів дитини через інтеграцію рухової діяльності;
• загальна релаксація організму та часткова релаксація окремих спастичних м'язових груп;
• подолання слабкості (гіпотонії, гіпотрофії) окремих м'язових  груп та загальної м'язової гіпотонії;
• покращення рухливості в суглобах;
• покращення  м'язово-суглобового відчуття і тактильних (шкірних) відчуттів;
• формування вестибулярних реакцій (повороти, нахили, перевертання);
• формування  повноцінних опірних реакцій верхніх кінцівок, тазу та нижніх кінцівок;
• розвиток статичної та динамічної ріноваги дитини;
• розвиток загальної та дрібної моторики пальців рук;
• формування рухових вмінь та навичок;
• розвиток координації рухів, спритності, витривалості;
• розвиток відчуття ритму;
• формування правильної постави, ходи  та корекція порушень їх функцій;
• корекція плоскоступості та вальгусної деформації стоп;
• відновлення втрачених або послаблених рухових функцій та працездатності організму дітей з порушеннями опорно-рухового апарату;
• формування здатності здійснювати комунікацію в різних сферах спілкування з урахуванням мотивації, мети та соціальних норм поведінки.

Дитині з порушеннями опорно-рухового апарату

не потрібні експерименти,

їй потрібні комплексний підхід, чітко поставлені цілі,

 умови для розвитку і звичний спосіб життя.

Фізична реабілітація передбачає

застосування з лікувальною і профілактичною метою фізичних вправ у комплексному процесі формування, відновлення здоров'я,

фізичного стану та працездатності дітей

  Усі батьки мріють про малюка, який принесе в дім радість та  щастя. Однак народження дитини з особливими потребами назавжди змінює життя родини. Воно стає іншим, але в ньому є місце для радощів,  щастя, успіхів. Завдяки терпінню, вірі та любові дитина зробить ваше життя повноцінним і змістовним. 

  Не впадайте у відчай, ви не самотні. У нашій країні, та й загалом у світі, узагальнено досвід навчання, виховання та розвитку дітей з особливими освітніми проблемами.

 На сучасному етапі розвитку медицини все більше стверджується реабілітаційний напрям, головним завданням якого є етапне, комплексне відновлення здоров’я. Значна роль у цьому процесі належить фізичній реабілітації. Вона поліпшує якість лікування, запобігає можливим ускладненням при різних захворюваннях і травмах, прискорює відновлення функцій органів і систем, тренує і загартовує організм, повертає працездатність, зменшує ймовірність інвалідності, стимулює інтелектуальний розвиток особистості, допомагає розвинути навички самообслуговування, виробити постійні компенсації при незворотних змінах, пристосування до життя у нових умовах, що виникли внаслідок хвороби або травми.

  Якщо ваша дитина отримує адекватну фізичну терапію, що допомагає покращити рухову сферу, стимулює інтелектуальний розвиток,  дозволяє досягти якомога вищого рівня спілкування і тим самим сприяє соціалізації, дитина зможе багато чого навчитися і жити повноцінним життям,  реалізувати свої можливості та здібності.

Такі діти наче метелики в обладунках, прагнуть до світла, розвитку, хочуть пізнати навколишній світ, бути активними та самостійними, хоча мають певні рухові обмеження. Обов'язок батьків - допомогти дітям.

1. Захворювання нервової системи: 

- дитячий церебральний параліч;

- міопатія;

- тяжкі порушення опорно-рухового апарату після перенесеного поліомієліту, полирадикулоневрита, інших нейроінфекцій.

2. Вроджена патологія опорно-рухового апарату: 

- вроджений вивих стегна;

- кривошия;

- клишоногість, плоскостопість та вальгусна деформація стоп;

- аномалії розвитку хребта (сколіоз);

- артрогрипоз (вроджені вади зовнішності).

- плоскостопість, вальгусна деформація стоп;

- недорозвинення і дефекти кінцівок; та ін.

3. Набуті захворювання і пошкодження опорно-рухового апарату: 

- травми спинного і головного мозку, кінцівок;

- поліартрит;

- захворювання скелета (остеомієліт, пухлини кісток і ін.);

- системні захворювання скелета (рахіт, хондродистрофия).

 Порушення функцій опорно-рухового апарату спостерігаються у 5-7% дітей і можуть носити як вроджений, так і набутий характер. Відхилення в розвитку дітей з такою патологією відрізняються значною різноманітністю і можуть мати різну ступінь вираженості. Провідним у дітей із порушеннями опорно-рухового апарату є руховий дефект – затримка формування, недорозвинення, порушення або втрата рухових функцій. Рухові розлади у таких дітей супроводжуються порушеннями психіки і мовлення

 Незважаючи на те, що опорно-рухова система, здавалося б, є найміцнішою структурою нашого організму, в дитячому віці вона найбільш вразлива. Саме в дитинстві та підлітковому віці виявляють такі патології як кривошия, плоскостопість, сколіоз, кіфоз та інші порушення постави. І якщо, вчасно не вжити належних заходів, для усунення вроджених або набутих у дитини дефектів, в зрілому віці його можуть очікувати куди більш важкі наслідки: міжхребетні грижі, остеохондроз та ін.

 Для того, щоб уникнути або максимально скоригувати порушення опорно-рухового апарату, необхідно розуміти причини їх виникнення.

Наприклад, така поширена патологія як кривошия — це захворювання шийного кістково-м’язового апарату, що виявляється неправильним положенням голови у дитини і обмеженням її рухливості. Саме вроджена кривошия є однією з причин розвитку у дитини сколіозу, оскільки, намагаючись надати голові вертикального положення, малюк починає піднімати плечі і сутулитися.

Звичайно ж, сколіоз розвивається і по ряду інших причин: слабка постава дитини, відсутність регулярної фізичної активності, тривале проведення часу за комп’ютером, неправильне положення тіла, в той час як дитина сидить.

 Основоположним фактором у виникненні деформації хребетного стовпа є слабкість м’язів, що оточують хребет, через що вони не можуть виконувати свою опорну функцію.

М’язова слабкість також сприяє розвитку плоскостопості у дитини.  Вроджена плоскостопість виникає як результат слабкості сполучної тканини стопи, через, що м’язи і зв’язки стопи невзмозі сформувати правильний вигин. Також плоскостопість може розвинутися, якщо м’язи стопи недостатньо стимулюються зовнішнім середовищем, наприклад, внаслідок невдало підібранного взуття.

Чим небезпечна плоскостопість?

• Проблеми з гомілковостопними суглобами: вивихи, підвивихи;
• Проблеми з колінами: артрити, артрози, травми зв'язок, менісків;
• Скручування таза і викривлення хребта;
• Болісні головні болі;
• Підвищена стомлюваність;
• Погіршення зору.

 І це далеко не повний список...

 Вальгусна деформація стоп в дитячому віці може стати не тільки причиною формування неправильної ходи, в результаті цієї патології стопа перестає виконувати свою основну роль амортизатора і захищати хребет від підвищених фізичних навантажень при бігові, ходьбі, під час занять спортом.

 Не варто думати, що при вальгусних порушеннях можна обійтися звичайними фізичними вправами, вони підійдуть лише для підтримки нормального стану ніжки. Тільки спеціальний ЛФК при вальгусній деформації стопи допоможе швидко і ефективно вирішити проблему.

 Перераховані захворювання опорно-рухового апарату у дітей на ранніх стадіях піддаються повній корекції, а на більш пізніх, наприклад сколіоз III-IV ступеня, зовнішній дефект і ймовірність розвитку ускладнень можна звести до мінімуму. 

• Підвищення стійкості і опірності організму дитини до несприятливих факторів навколишнього середивища; 
• розширення біологічних можливостей організму дитини (центральної нервової системи, серцево-судинної, дихальної та інших систем);
• формування  культурно-гігієнічніх навичок;
• нормалізація тонусу м'язів дитини через інтеграцію рухової діяльності;
• загальна релаксація організму та часткова релаксація окремих спастичних м'язових груп;
• подолання слабкості (гіпотонії, гіпотрофії) окремих м'язових  груп та загальної м'язової гіпотонії;
• покращення рухливості в суглобах;
• покращення  м'язово-суглобового відчуття і тактильних (шкірних) відчуттів;
• формування вестибулярних реакцій (повороти, нахили, перевертання);
• формування  повноцінних опірних реакцій верхніх кінцівок, тазу та нижніх кінцівок;
• розвиток статичної та динамічної рівноваги дитини;
• розвиток загальної та дрібної моторики пальців рук;
• формування рухових вмінь та навичок;
• розвиток координації рухів, спритності, витривалості;
• розвиток відчуття ритму;
• формування правильної постави, ходи  та корекція порушень їх функцій;
• корекція плоскостопості та вальгусної деформації стоп;
• відновлення втрачених або послаблених рухових функцій та працездатності організму дітей з порушеннями опорно-рухового апарату;
• формування здатності здійснювати комунікацію в різних сферах спілкування з урахуванням мотивації, мети та соціальних норм поведінки.

Дитині з порушеннями опорно-рухового апарату

не потрібні експерименти, їй потрібні комплексний підхід,

чітко поставлені цілі, умови для розвитку

і звичний спосіб життя.

• Підтримуйте інтерес дитини до занять фізичною культурою, у жодному разі не проявляйте зневагу до фізичного розвитку, так як приклад дорослих в цьому питанні надзвичайно важливий. Як ви ставитеся до фізичної культури, так буде ставитися до неї і ваша дитина. Часто дитина живе під вантажем заборон: "не бігай", "не Шуми", "не кричи голосно". Обмеження потреби у самовираженні особливо позначається на зниженні самооцінки і активності підростаючої людини. Ви повинні добре знати потреби і можливості своєї дитини і як можна повніше враховувати їх.
• Всебічно підтримуйте в своїй дитині високу самооцінку - заохочуйте будь-яке його досягнення, і у відповідь ви отримаєте ще більше зусиль. Висока самооцінка - один із потужних стимулів для дитини виконувати будь-яку роботу, будь то домашнє завдання або ранкова гігієнічна гімнастика. На заняттях фізичною культурою витримуйте єдину лінію поведінки" обох батьків, не допускайте протилежних розпоряджень (мама - "вистачить бігати"; тато - побігай ще хвилин п'ять). Єдина думку батьків сприяє підвищенню інтересу дитини до фізкультурних занять.
• Спостерігайте за поведінкою і станом своєї дитини під час занять фізичними вправами, спробуйте зрозуміти, чому дитина вередує, не виконує, здавалося б, елементарних розпоряджень батьків, яка причина її негативних реакцій (втома або якесь приховане бажання - наприклад, дитина хоче швидше закінчити заняття фізкультурою, щоб дивитися цікаву програму). Не шкодуйте часу і уваги на те, щоб встановити з нею душевний контакт.
• У жодному разі не наполягайте на продовженні тренувального заняття, якщо дитина не хоче займатися. З'ясуйте причину відмови, виправте її і лише після цього продовжуйте заняття.
• Не сваріть своєї дитини за тимчасові невдачі.
• Визначте індивідуальні пріоритети дитини у виборі фізичних вправ.
• Хоча практично всім дітям подобаються рухливі ігри, але деяким з них не вистачає якихось якостей, фізичної сили. Не відмовляйте дитині в проханнях купити йому гантелі або навісну поперечину для підтягування (він хоче наслідувати свого улюбленого героя книги або кінофільму в силі і спритності).
• Не міняйте занадто часто набір фізичних вправ, нехай дитина виконує комплекс вправ, що йому подобається.
• Щоденно разом із дітьми виконуйте ранкову гімнастику.
• Здійснюйте загартовуючи процедури; виходьте на прогулянки.
• Залучайте дітей до виконання основних рухів - вправляйте в ходьбі, бігу, стрибках, повзанні, лазінні, рівновазі, вправах із м'ячем.
• Разом з дітьми здійснюйте пішохідні прогулянки, туристичні походи.
• Грайте в рухливі, спортивні ігри.
• Облаштуйте в квартирі спортивний куточок.
• Катайтеся разом з дітьми на велосипедах, роликах; грайте у бадмінтон, теніс, футбол, баскетбол, з м'ячем.
• Беріть участь разом з дітьми у проведенні свят, розваг, днів здоров'я, зборах, конференціях, лекціях з питань здоров'я, фізичного виховання дітей, організованих у дошкільному закладі.